Головна » Файли » Статті

Чудо
26.11.2017, 17:02

ЧУДО.

До вашої уваги легеньке гумористичне оповідання на «пивну» тематику українського письменника Андрія Чайковського.

Андрі́й Я́кович Чайко́вський (15 травня 1857, Самбір — 2 червня 1935, Коломия) — український письменник, громадський діяч, доктор права, адвокат у Галичині. Діяч Національно Демократичної Партії, згодом УНДО, один з організаторів Українських Січових Стрільців, повітовий комісар ЗУНР у Самборі. Відомий за романом-трилогією «Сагайдачний» та іншими творами, за совітів, звісно, що був заборонений, тепер в шкільній програмі вивчають його повість «За сестрою»

Оповідання «Чудо» надруковане в львівській газеті «Діло» №180 від 14.08.1928. Правопис та стиль збережено.

Професор Н. Н. в Н-скій гімназії вважався першим клясичним фільольогом на всю Галичину, бо говорив по грецькому начеб це була його рідна мова ...

Інша річ, що нікого зі своїх учнів не вмів навчити тих клясичних мудрощів, бо після своєї методи ставився до своїх учнів так, начеб вони були вже готовими Софоклями, Демостенами, а щонайменче Ксенофонтами. І тому вони взаїмно себе не розуміли.

Йому одного вечора трапилась така пригода, яка видалася чудом як іноді в Кані Галилейській. Тут треба конечно представити "ситуаційний плян", де ціла подія відбувається. І треба ще додати, що професор не дочував, а ще більше не довиджував.

Отже уявіть собі більший партеровий дім, в котрім йдуть (краще стоять) чотири більші фронтові покої один за одним рівнобіжно з вулицею. При тій вулиці напротив стоїть маґістратська криниця з помпою. Професор любить випити. У нього в бібліотечній шафі поміж грецькими та римськими клясиками, коментарями та словниками побіч грубої історій Момзена, стояла все плящина з запіканкою та чарочка. До неї заглядав професор, кожного ранку перед школою і перед обідом, коли вернувся зі школи. Професор належав до тих, що люблять випити самі без компанії.

У вечір по вечері любив професор пити пиво, теж на самоті, але не відразу. Приносила служниця карафку пива і ставляла на однім вікні, а біля неї шклянку. Професор вставав від вечері, проходжувався через усі чотири кімнати в скрипучих черевиках (тоді була мода на таку скрипучість), наляв собі пиво в шклянку, випив, постав. Ходив, знову випив, знову наляв, і знову ходив, ходив і думав ... Над чим? А що кому до того? "Ді ґеданкен зінд золльфрай" - сказав якийсь старий австрійський акцизник ... Мусів про щось думати.

Додам ще, що в час цих проходів у фронтових кімнатах не світилося, а жінка з дітьми побувала в задніх кімнатах. Така поведінка професора ввійшла в звичай. Жінка знала, що не треба світити, діти знали, що не треба татові перешкоджати, а служниця знала, що треба принести карафку пива і поставити на те саме місце на вікні а побіч чисто вимиту шклянку.

Згодом довідалися про цю поведінку і ґімназисти (чого б ті урвителі не довідалися!). Їх це зацікавило, підкралися під мур і при світлі блимаючої маґістратської ліхтарні побачили, що у професора діється, бо вікна не мали прислон.

Одного літнього вечера коли на темно голубому небі блестіли зорі, шмигали падучі зорі, а місяця не було, коли на вулицях бламали дрімучі ліхтарні, а гамір вуличний зачав стихати, професор скрипів своїми черевиками по помості, і коли докінчивши котрусь там з черги шкляночку пустився далі по своїй щовечірній орбіті, на вікні сталося чудо і пиво перемінилось у воду. Судьба так якось запорядила, що професор поминув одну туру "попіяше".

Нарешті він приступив до вікна, пошукав руками карафку та шклянку, наляв життядавчої рідини і приклав до губи ...

Я вже казав, що у професора змисл зору і слуху був притуплений, але смаку ні. Ну - а смак води інший як смак пива і легко його пізнати.

Професор не міг з дива вийти ... Нещодавно ще пив пиво, незле пиво, з місцевого бровару, а тепер вода?

Попробував ще одним ликом ... так, вода ...

Зором не міг того сконтролювати, але смак не міг його оманути ...

Він налякався ... Хопив шклянку і біжить до задніх кімнат де світилося...

- Мариню, Мариню, кричить до жінки, дивись, що це таке? ...

У нього дріжали руки.

Жінка взяла шклянку і придивилась під світло.

- Це вода - приткала до губи - так, це вода ...

- Я сам знаю, що вода, але перше було пиво ... Пішли обоє до загадочного вікна, принесли карафку мало що не повну.

- І це вода ...

- Може Настуня помилилася і замісць пива поставила воду.

- Ні, перечив професор, я ж недавно пив пиво з тої самої карафки. Він дуже хвилювався.

- Якесь чудо сталося - сміялася жінка, - що пиво перемінилося у воду.

На те відзивається малий синок Влодьо:

- Так, так, перемінилось. Нам говорив о. катехит, що так само перемінилась вода у вино в Кані Галилейській ...

- Ти дурний, - буркнув на нього професор.

Хлопцеві це не подобалося, що тато назвав його дурним. Таж о. катихит говорив їм в школі, що так було ...

Тепер панство стали оглядати карафку... Була та сама, що її перед місяцем купила професорова у Лібермана, а може така сама ... Загадка...

Та цю загадку був би у мить вияснив маґістратський поліцай, що стояв недалечко на площі і бачив добре, як двох гімназистів напомпували води з криниці в карафку, поставили на вікно професора, а карафку з пивом забрали і пропали з нею в темній бічній вулиці.

Йому цей жарт дуже подобався, сміявся старий до розпуку і не вважав за відповідне мішатися до хлопячих збитків ...

Не знаю, чи професор дізнався коли, яким чудом сталося це чудо…

Категорія: Статті | Додав: Андрій
Переглядів: 94 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0