Українські пивні етикетки до 1946 року

Історія Новопорічанської броварні

Нове́ Порі́ччя — село в Городоцькому районі Хмельницької області. Засноване в 1762 році. У 1830 році Нове Поріччя купує Віктор Скибневський.

Віктор Скибневський  - шляхтич гербу Слєповрон (народ. 9 вересня 1787 в Вовківцях (тепер Борщівський р-н Тернопільської обл.), помер 28 лютого 1859 в Новому  Поріччі). Власник великих маєтків на Поділлі. Президент Суду мір і границь Проскурівського повіту. Від батьків успадкував маєток у Вовківцях. Завдяки своїй посаді та непересічному господарському хисту неймовірно збагачується. Скуповує села в Проскурівському та Кам’янецькому повіті. Спочатку купує сс. Андрійківці і Райківці. У 1822 р. в Карла Мнішха сина великого коронного маршалка, набуває села Олексинець Підлісний та Слобідку-Олексинецьку, а в 1830 році Нове Поріччя разом з резиденцією Мнішхів. У 1850 закупив у Вінцента Красінського, колишнього генерала наполеонівської армії, так званий «дунаєвицький ключ»,  в який крім містечка Дунаївці входило ще 10 сіл . Статок Віктора Скибневського  налічував 32000 моргів (прибл.18000 га). Зі шлюбу з Антоніною Залеською мав  вісім дітей.(Фото 1. Віктор Миколай Скибневський)

Один з синів, Генріх Скибневський,  успадковує від батька с. Нове Поріччя  і в 1876 засновує тут броварню. Побудова пивзаводу в Новому Поріччі була не випадкова. Відомо, що для виготовлення хорошого пива потрібна якісна вода. Родовище відмінної води знаходиться під селом. На той час, це був найпотужніший пивзавод у Кам’янецькому повіті і другий (після Вінницького п-з) в усій Подільській губернії.

2. Штамп контори. Дзеркальне відображення.                           3. Малюнок Наполеона Орди.

 До нашого часу дійшли штамп контори Новопорічанського пивоварного заводу Генріха Скибневського 70-х років ХІХст.  і малюнок славетного білоруського художника Наполеона Орди, на якому зображений розкішний палац Генріха Скибневського. «Подільський Версаль» - так величаво і захоплено називали цей маєток.  З приходом більшовиків  у 1919-1920 роках, палац було зруйновано до «основания».  Від величного палацового комплексу залишився лише одноповерховий павільйон, зображений на малюнку Орди справа. Зараз там сільська школа. Через специфічну архітектуру її називають «рогатою». Збереглися ще й жалюгідні залишки грандіозного парку.                                            4. Школа.

Невідомо, що спонукало Генріха продати прибуткове підприємство, мова звісно йде про пивзавод, але вже в 1887 році він знаходиться у власності Катерини Ігнатьєвої, а орендує завод Леон Кляве. Леон Генріхович Кляве в цей час також орендує і управляє найбільшою на той час на Поділлі броварнею землевласниці Марiї Львової в Чернятинi Лiтинського повіту. Згодом Кляве, набувши  управлінського досвіду і немалих коштів, засновує власну справу і в 1901 відкриває великий пивзавод у Проскурові (тепер Хмельницький).

У Новопорічанській броварні в 1887 році зварено 21-ну тисячу відер пива, працювало на ній у цей час 19 робітників.

Власниця броварні графиня Ігнатьєва Катерина Леонідівна з роду князів Голіциних - правнучка фельдмаршала Кутузова по матері, народилась  3 липня 1842 в с. Ільїнське Московської губернії, померла  20 травня 1917 в с. Круподеринці Київської губернії (тепер Погребищенський р-н. Вінницька обл.). Родовита дворянка і багата поміщиця була гарною і розумною жінкою, могла спілкуватись французькою, німецькою, англійською, італійською, старогрецькою, грецькою мовами та володіла 1700-ма десятинами землі в Київській, 2700-ма в Подільській, 15000-ма в Катеринославській губерніях. У 1862 році в місті Вісбадені (Німеччина) Катерина виходить заміж за Миколу Ігнатьєва, який відіграє опосередковану  роль у долі Новопорічанської броварні. Оскільки фігура графа Ігнатьєва досить таки цікава, неординарна та суперечлива, дозволю собі  ще один біографічний відступ.

                 5. Катерина Ігнатьєва.                                                         6. Микола Ігнатьєв.

Ігнатьєв Миколай Павлович, граф (з 1878р.) народився 17 січня 1832р. в Санкт-Петербурзі, помер 20 листопада 1908 р. в с. Круподеринці. Статки: 3500 десятин у Тверській губернії,  дві кам’яниці в Петербурзі і дача в Петергофі, 3500 десятин у Київській губернії. Рід Ігнатьєвих веде свій початок від українського боярина з Чернігова Федора Бяконта, який перейшов на службу до московських князів у 1340 р. До речі, син Федора Алексій став московським митрополитом і почав будувати Московський кремль. У подальшому рід Ігнатьєвих при Московському дворі не був у числі знатних. Графський титул у 1878 р. отримав батько Миколи, Павло  – директор Пажеського корпусу, Петербурзький генерал-губернатор,  голова Комітету Міністрів.

Миколай Павлович Ігнатьєв закінчив Пажеський корпус, а потім Імператорську Військову академію з великою срібною медаллю. Падіння з коня і отримання серйозної травми ноги унеможливили подальшу кар’єру стройового офіцера, тому Ігнатьєв пішов на дипломатичну службу. Спочатку в Парижі, потім у Лондоні. У 1857 році був призначений головою дипломатичної місії у Хіву та Бухару. Проявив себе найкращим чином, уклавши з бухарським еміром ряд вигідних для Росії угод. Після чого 26-літній дипломат отримав звання генерал-майора, ставши наймолодшим генералом російської армії. Далі він - надзвичайний посол в Китаї, де  в 1860 році підписує дуже вигідний і дуже потрібний країні Пекінський трактат, завдяки якому Росія отримала на Далекому  Сході Амурський і Уссурійський краї. У 1862 Ігнатьєв, як ми вже знаємо, оженився з княгинею Катериною Голіциною, з якою мали семеро дітей. 1878 рік став особливим для Миколи Ігнатьєва, коли він від імені Росії підписав знаменитий  Сан-Стефанський мирний договір, за яким, Болгарія отримує незалежність після п’ятисотлітнього османського панування. Ігнатьєв стає справжнім героєм Болгарії. Ще до сьогодні його іменем названо центральний бульвар столиці Болгарії – Софії, місто і кілька селищ, споруджено чотири пам’ятники в Варні, Софії, Плевені і містечку Ігнатієво. Пізніше Ігнатьєв - зам міністра іноземних справ, міністр внутрішніх справ. Будучи міністром внутрішніх справ, ініціює прийняття антисемітського закону, так званих " Тимчасових правил про євреїв", які значно обмежували права єврейського населення. До речі, ці правила проіснували до 1917 року.  Далі в кар'єрі Ігнатьєва … падіння. У 1882 році знятий з посади за бажання створити прообраз парламенту – Земський Собор.  Імператор Олександр ІІІ побачив у цьому спробу обмеження монаршої влади. Ігнатьєв висланий у свій маєток у Київській губернії в село Круподеринці, без права повернення в столицю. Хоча, за ним залишено звання та жалування члена Державної ради, та генерал-ад’ютанта.  За Ігнатєвим закріпилася слава не тільки відмінного дипломата, але людини-марнотратника. Він проводив фантастичні фінансові авантюри з нерухомістю, його величезні маєтки були закладені по кілька разів, а гроші витрачені на різні утопічні проекти. В останні роки життя був у постійних боргах, на його державну платню був накладений арешт. Любив випити. А ще, граф залюбки йшов за кума до простих селянських родин у Круподеринцях. Помер напівбідний, напівзабутий у 1908 році, похований в усипальниці церкви с. Круподеринці.  

 7. Катерина та Микола Ігнатьєви. 1902 р.

Очевидно в круговерті фінансових махінацій чоловіка опинилася і власність графині Катерини Ігнатьєвої  -  Порічанський пивзавод, який на початку ХХ ст. був проданий. Відомо, що в 1909 році броварня належить сім’ї херсонського адвоката Тимчинського, орендує її  В. Н. Лемберг. У цей час при 46 робітниках вироблялось пива на 85000 рублів за рік. Порічанське пиво поставляли, як до великих міст імперії, так і за кордон. Збереглись етикетки Порічанського пивзаводу Катерини Ігнатьєвої,  та пізніших часів, а також пляшки  з написом  «Новопоречанский паровой пивовар. завод в с. Новом Поречье. собств. Завода» і зображенням лева з кухлем пива та пляшкою в лапах, верхи на діжці.

8 - 9. Залишки підвалів броварні. 

У 1914 році на початку І світової війни обладнання пивзаводу евакуювали  ( Нове Поріччя було в прифронтові  зоні ), подальша його  доля  не відома. Приміщення  броварні спіткала участь палацу Скибневських  - з приходом совітів зруйноване, каміння та цеглу розтягнули по своїх господарствах селяни. Від велетенського заводу до наших днів дійшло кілька невеликих підсобних приміщень, та залишки грандіозних підвалів.

Андрій ФЕДОРОВИЧ.

Джерела:

http://uk.wikipedia.org/wiki/Нове_Поріччя

http://pl.wikipedia.org/wiki/Wiktor_Skibniewski

http://www.murders.ru

http://gorodok-region.narod.ru

http://rys-arhipelag.ucoz.ru

http://rusmir.in.ua

http://ru.rodovid.org

"Указатель фабрик и заводов Европейской России и Царства Польского" 1887

 Фото:

http://www.rupivo.ru

http://1ua.com.ua/c149347##

http://www.pinakoteka.zascianek.pl/Orda/Orda_Ukraina_R1.htm

http://nl.rodovid.org/wk/Afbeelding:Голицына_(Игнатьева)_Екатерина_Леонидовна.jpg

http://rusmir.in.ua/kul/print:page,1,1112-oni-srazhalis-za-otchiznu-umom-dushoj-perom-i.html

P.S. В історії Новопорічанської броварні залишилось ще багато білих плям і якщо в когось є інформація щодо цієї, чи будь - якої іншої броварні України, закликаю поділитись цією інформацією. pinialviv@gmail.com

10.Пляшка Новопорічанського пивзаводу.